Відбігти (відбитися) розуму (глузду). Стати ненормальним; збожеволіти.
- Він був би розцілував, їх [стрільців], але боявся викликати новий переполох. Подумали б, що він, старий Матвій Шавала, відбіг (не дай боже) розуму (Ірчан)
- Оторопіло заглянув [Омелян] у вічі Артемону, опасаючись, чи не відбіг той розуму (Стельмах)
- У селі говорили всячину. Казали, що над книжками розуму одбіг, казали, що йз чортом злигався (А.-Дав.)
- [Ш тефан:] Отче! Ви ж бачите: стара вже відбилася глузду й казна-що верзе... (Галан)
Синоніми: з глузду з'їхати; кебета догори дригом стала; втратити розум.
Недалеко відбігти див. втекти.