З діда й прадіда див. діда-прадіда
З діда-прадіда [з дідів-прадідів, рідко з діда й прадіда, з дідів і прадідів]. 1. Споконвіку, одвічно; здавна, з найдавніших часів.
- Прийшли двоногі звірі — убили матір, пограбували, спалили, в руїни перетворили його з діда-прадіда рідну землю (Головко)
- Образ птаха боривітра з діда-прадіда овіяний серед степовиків ореолом святості (Літ. Укр.)
- — Це ж земля наша, з діда й прадіда (Гр.)
- — Ми таки кривдянські Посмітюхи з дідів і прадідів,— знов сказав Микола (Н.-Лев.)
2. Спадковий, уроджений.
- Багатирка була Марусина мати з діда-прадіда (П. Куліш)
- Іван діди дідько Темний з діда-прадіда — селянин, все життя по господарству порався (Вишня)
- Я маю волос сивий, Я з діда-прадіда уроджений мисливий (Рильський)
З предка, з діда.
- Недалеко від Полтави, Де широкими гіллями Ліс над Ворсклою гуде,— з предка, з діда.. Незавидний жив козак (Бор.)