Знаю (знаємо) [я (ми)] вас [його, тебе, їх і т. ін.], ірон. Уживається для вираження недовір'я, сумніву у вірогідності слів чи вчинків співрозмовника.
- — Ти тільки не лови гав. А то я тебе знаю. (Тют.)
- Перед німцями орлом був, а перед дівчиною ягням зробишся (Тют.).
- Забіяка дивився услід, куди повернув старий, і, ідучи додому, думав: «Та ну! не крути хвостом! Знаємо ми вас!» (Мирний).
- — Куди розігналась? — До сестри! — Ха-ха! До сестри! Знаєм вас! Від Шляхового, мабуть, підіслана? На розвідини прийшла? (Гончар).
- — Нові податки хотять з нас витягти, от що! Знаємо їх! — хвилювались роздратовані попередніми поголосками молдувани (Коцюб.).