Маю честь, уроч.
- 1. з інф. ін. Уживається як шаноблива форма при звертанні до когось, у розмові з кимсь; удостоєний, уповноважений, бажаю і т. ін. — Вибачте, будьте ласкаві! Професор Карташов з Петербурга. Маю честь освідчитись,— сказав прибулий (Довж.); [Крикун:] Редакція столичної газети, яку я маю честь представляти, доручила передати вам, товаришу командуючий фронтом, вам, безстрашному полководцеві, гаряче поздоровлення (Корн.).
- 2. Уживається як шаноблива форма прощання з ким-небудь. [Вадим:] Дозвольте йти. [Ярослав:] Прощайте. [Вадим:] Маю честь (Лев.).