Жити та Бога хвалити див. жити. Хвалити Бога (рідко долю).
1. у знач. вставн. сл. Уживається для вираження задоволення, заспокоєння, морального полегшення у зв'язку з чим-небудь.
- — Ну, хвалить бога, що Настя знайшла собі роботу! — думала баба Зінька, поглядаючи на дочку, — «а то ходе [ходить], як нежива» (Н.-Лев.);
- Він поволі обводив поглядом свою сім'ю і говорив їй тільки одно: — Хвалити бога, перезимуємо. Держіться діти плуга (Стельмах);
- — Жи-венькі-здоровенькі? — Та нічого, — кажу, — хвалити долю! Все гаразд! (Вишня).
Хвала Богу (богам).
- — А не приходить, ні... Та й хвала богу, бо засмутилась би небіжка (Коцюб.);
- (Аєцій Панса:) Питаю: де дочка? «Там», кажуть.. Хвала богам! Од серця відлягло (Л. Укр.).
Синонім: Богові дякувати.
2. Добре, гаразд.
- — А-а-а, чумаченько.., — мертво проскрипів Гарматій. — Як ся маєш? — Хвалити бога (Стельмах).
Хвалити в інших словниках
| Хвалити — Великий тлумачний словник сучасної української мови |