Іскра божа. 1. Талант, видатні здібності, природне обдарування.
- Панночка була (і єсть) гарна, має душу живу, і навіть іскру божу (Л. Укр.).
- Бувало коло заповітного каменю й Меланочка, підліток, сирота безрідна, занедбана й занехаяна по наймах, з душею, що горіла гаряче від тієї божої іскри, яку тільки й зоставила їй у спадщину нещасна мати (Ю. Янов.).
2. Почуття благородного поривання; високі прагнення.
- Який би я був щасливий, якби міг віддати тобі свій вогонь, свою «іскру божу» (Я. Укр.).
- Чого їй бракувало — це іскри божої, що запалює людину на великі діла і надає сміливості її пориванням (Добр.).