Без тями [рідше Без тямки, Без тямку, Без тяму] [в голові]. Нічого не усвідомлюючи; відчайдушно, несамовито, до самозабуття.
- Іван гнав тепер вниз, без тями, наосліп, рвав зрадливі обійми ожин, ламав сухі гіллячки, котився по слизьких мхах [мохах] з жахом чув, що за ним щось женеться (Коцюб.).
- Ходжу я по місту без тями (Сос).
- Прокіп.., не розбираючи, що то він косить, ..зайшов в бур'ян і без тямки в голові косив бур'яни, аж грабки дзвеніли (Н.-Лев.).
- Співав [Лукин] довго, без тямки, уже всі перестали співати, а він все ще співав (Кобр.).
- Він стояв, наче чмелений, і якось без тямку дивився вниз своїми косими очима (Мирний).
Брати до тями див. брати
Доходити до ~ див. доходити
Повернути до ~ див. повернути
Приводити до ~ див. приводити
Приходити до ~ див. приходити